Чудо Кани Галилейської від Левковича
п'ятниця, 3 липня 2009 р.
Вміння окремих людей привертати до себе увагу просто не може не дивувати. Заради, навіть, і сумнівної слави люди ладні виставляти себе у самому гіршому та комічному світлі. І все це лише для того, щоб задовільнити свій дешевий потяг до марнославства. І справжня біда настає тоді, коли таке марнославство у православного християнина, і тим більше “священика”, поєднується з банальним
марновірством, та відсутністю елементарних уявлень про основи християнського віровчення.
Цими днями одне тернопільське видання “прикрасило” свою палітурку величезною фотографією зрадника з УАПЦ пана Михайла Левковича, пройти повз котре на розкладках газет було дуже важко. Спеціально для читачів “Української Автокефалії” ми придбали цю газету, і доручаємо вашій увазі згадану публікацію. Не знаємо, лише, які почуття вона може швидше у вас викликати : щирого сміху з цих горе-богословів з парою коштовних хрестів на грудях, чи навпаки - суму і скорботи за тих людей, душі котрих вимушені терпіти знущання над собою такого невігласа.
Врешті, сьогодні тішить лише одне : УАПЦ лише для своєї користі очистилось від цього “суб’єкта в рясі”. Більше того: очевидно що зовсім скоро Київський Патріархат буде розвалений з середини новими ініціативами і “чудами” Левковича. Точно так само, як це було з останньою відомою аферою Левковича - мертвородженою Тернопільсько-Теребовлянською єпархією УПЦ-КП. Тепер їх обох пов’язує ще й те, що обидвоє не мають світлого майбутнього. Звичайно ж, тепер залишається тільки віра в чудо…
p.s. До речі, цікавий і показовий факт: Як у згаданій публікації, так і в подібних пан Левкович і досі називає себе “Чортківським деканом УАПЦ”. Видно, що або він втратив остаточно відчуття реальності, або просто нагло бреше, як йому це було звично роками пастирської праці.
Диво у Шманьківчиках:
свячена вода перетворилася на вино
«У нас є щось незвичайне»
63-річна пані Марта мешкає у власному будинку, неподалік від автобусної зупинки. Біля гарної хатини з червоної цегли цвітуть лілії. Жінка зустрічає репортер ра “НОВОЇ…” біля вхідних дверей і запрошує на кухню. У хаті чисто, видно, що нещодавно був зроблений євроремонт. На кухонному столі — свічка, букет квітів і білий глечик. З його фарфорової поверхні чітко виступають краплини бурого кольору. На столі перед посудиною — пляма, дуже схожа на кров.
За іншим столом, навпроти збанка, сидить настоятель церкви святого Юрія отець Володимир. Він приніс освячену воскову свічку у мідному підсвічнику. Чистого четверга (18 червня ) я побачила на збаночку темнеи, то сильно розхвилювалася - починає розповідати пані Марта. Дітей не було, вони саме поїха за кордон. Я чомусь подумала, що відбувається щось негоже і почала сильно молитися за них. Так одну вервичку пройшла, другу… Я молили Господа щоб Він допоміг дітям щасливо приїхати додому, і всі, Богу дякувати, повернулися.
Віктор і Андрій з сім’ями хотіли відрізу пороз’їжджатись по своїх домівках. Але я їм сказала: ”Приїдьте, діти, спочатку до мене, подивитеся на щось незвичайне”.
Посудина видалась жінці липкою
У понеділок, 15 червня, Марта Лесик пішла до церкви святого Юрія, що у селі Шманьківчики. У цій православній автокефальній церкві саме відправлялась служба Божа до свята Трійці, або Зіслання святого Духа. Жінка на подвір’ї біля церкви зачерпнула у глечик освяченої води і пішла Додому.
—Цього року я вперше набирала свячену воду, — зізнається вона. — Ще нема року, відколи повернулася з Італії. Десять років тому я виїхала за кордон, аби допомогти дітям облаштувати життя. Вдома пані Марта залишила глечик на кухонному столі. У вівторок вона не бачила жодних змін, оскільки була заклопотана хітніми справами. У середу зі збаночка відлила трохи води у горнятко, аби запити пігулку від головного болю. Поверхня посудини їй видалася липкою, так ніби хтось помастив її сиропом чи варенням. Але тоді вона не звернула уваги на це. Лише скуштувавши воду, зауважила, що вона має якийсь дивний присмак, схожий до вина. А вже у четвер побачила, що на посудині з освяченою водою чітко виступили буро-червоні крапельки якоїсь рідини. На столі біля глечика утворилась чимала “калабанька” бурого кольору яка не засихає.
— Я спробувала на смак ту рідину — вона виявилась солодкою, — веде мову жінка. — Думаю, що то таке могло статися”? Навіть не запідозрила спочатку божого дива. У неділю я прийшла до священика і розказала про подію. Жінка пригадала,що цей збаночок купила її невістка Люба і поставила на шафу.
Може бути і благодаттю і застереженням
До розмови долучається отець Володимир. Він каже, що церква до таких див ставиться дуже серйозно і обережно. —Таким Чином Господь показує, що Він є,— коментує побачене священик.
— Таке диво може застерігати від чогось поганого чи бути благодаттю Божою, приміром, як єлей і миро. Він пригадує, що в Біблії описаний схожий випадок, коли вода перетворилася на вино в Канні Галилейській. Тоді Матір Божа попросила Ісуса сотворити перше диво, щоб люди не осміяли господарів, в яких закінчилося на весіллі вино.
— Напевне, багато людей подумають, чому диво Боже трапилося в хаті звичайної жінки,а не в храмі Божому? — розмірковує отець Володимир. — Можливо, тому, що нині багато церков різних конфесій, тож більше людей може прийти в хату до звичайної жінки, ніж до якогось одного храму.
Зберігала вірність чоловікові
До хати заходить декан Чортківського деканату Української автокефальної православної церкви о. Михаїл Левкович. Він стає біля збаночка’і хреститься. Тоді набирає пальцем буру рідину на столі і змащує нею ногу.
— Я вчора помастив тою рідиною ранку на нозі, яка більше тижня не гоїлась — показує на червону пляму на нозі. — Хотів перевірити, чи це справді чудодійна рідина. А сьогодні бачу, що справді — рагна загоїлась.
Він розповідає, що рідину, яка виділяється з поверхні глечика, називають “вдовиними слізьми”. Вона мовби засвідчує те, що пані, в домі, якої сталося диво, вела гідне життяпісля смерті свого чоловіка, зберігала йому вірність і цим заслужила ласку Божу.
Після цих слів Марта Лесик соромязливо відводить погляд ( жінка категорично відмовилася фотографуватися — авт.). Вона неохоче зізнається, що вже 32 роки вдова і каже, що справді дуже тужила за чоловіком, якого забрала хвороба. Після смерті чоловіка самій довелося доглядати і “ставити на ноги” двох синів.
— Звичайно, може, десь є жінки, котрі вели і чесніше життя, — розмірковує вголос отець Михаїл. — Але людям не дано дізнатися, чому Господь для свого дива обрав саме пані Марту. Можливо, тому, що вона дуже сумувала за своїм покійним чоловіком, але нікому не скаржилася і не бідкалася, а просто боролася самостійно за щастя своїх дітей. Утім, однозначно можна сказати тільки те, що ця жінка і це помешкання обрані для зцілення людей.
До будинку Марти Лесик у ці дні приходять багато людей. Одні моляться про духовні і тілесні зцілення. Інші заходять із звичайнісінької цікавості. Днями отець Михаїл хоче відправити там молебень. Він каже, що забирати з помешкання чи ховати від людей це диво Боже не можна. Тож усі бажаючі тепер можуть прийти, побачити “вдовині сльози” і прикластись до них з вірою в Боже змилування.
Інна Приступа, “Нова Тернопільська газета” 24-30 червня 2009, №24
На фото: пан Михайло Левкович помазує свою кінцівку, з гарячою вірою у сцілення від “Вдовиних сліз”. Нехай же буде по вірі його!
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by admin @ 1:46,
, links to this post
