Про «православний рок»
понеділок, 14 квітня 2008 р.
Нова мода на порозі Церкви: «дайош православний «рок!». Диякон Андрєй Кураєв проповідує на концертах «Аліси», ігумен Сергій Рибко активно відвідує «рок» тусовки. Ієрархи дивляться на все це вже не просто спокійно, але схвально. З’явився навіть вираз «православний рок». Чи може «рок» бути «православним» або «неправославним»?
Чи може музика Баха або Вівальді називатися «протестанською» або «католицькою»?
Але ж обидва великі композитори мали до цих деномінацій набагато більший стосунок, ніж Кінчєв або Шевчук до Православної Церкви.
Взагалі, крім безпосередньо богослужбового співу жоден музичний стиль в принципі православним називатися не може. Та й з багатьма богослужбовими «стилями» добре б визначитися на предмет їх «православності»: іноді церковні хори звучать, як казав Пушкін: «то як звір вона завиє…».
Але навіть якщо перейти на цей «місіонерський» жарґон, у року-музики немає шансів стати православною. Той факт, що в православному богослужінні й у церковному співі зовсім відсутній ритм - основа року, є вже хоча б якимось свідченням Церкви про те, чи можна навіть у найвідчайдушнішому «місіонерському» пориві називати рок-музику православною.
Музичний стиль, породжений сексуальною революцією, «освячений» індійськими проповідниками й «обкадженим» конопельним димком, навряд чи вдасться воцерковити, навіть якщо всім парафіяльним священикам для цього слід зробитися завсідниками «рок» тусовок і дискотек.
Ось одна світська ґазета рекламує «безкоштовний концерт православної (!?) року-музики». В інтерв’ю ґазеті православний священик, один з організаторів концерту, сповідує велику любов до «року» взагалі й до деяких груп зокрема, усіляко доводить, що «рок підносить до чогось піднесеного[1]».
З таким же успіхом можна сказати, що «до чогось піднесеного» веде й окультизм.
У наш час є чимало православних, що прийшли в Церкву після захоплення маґією. Для пострадянських атеїстів вона була сходинкою до Церкви. Може нам з цієї причини провести сеанси «православної маґії»? Адже вона, як і «рок до неба» змушує задуматися про «вищі матерії», про «піднесене»!
Чим може закінчитися таке «місіонерство»? Приклад перед очима: на II-ому Ватиканському соборі Римо-Католицької Церкви було проголошено саме такий «місіонерський» курс. Сам небіжчик Папа не гребував, поки був молодшим, сказати слівце на «рок» концерті. Цей курс привів католиків до церковного розколу, до відходу безлічі духівництва, до подальшої, ще більшої світськості їхньої церкви, відчутного падіння її авторитету.
Прийдешня нова епоха «рок» місіонерства, може дати подібні плоди.
Лунають голоси, що кажуть, мовляв негативне ставлення до «року» відштовхує від Церкви молодь. Але чи не здасться нам дивним, якщо молода людина погодиться залишатися в Церкві тільки за умови, що та полюбить її улюблену музику? У Церкву приходять не своє хобі реалізовувати. Люди шукають у Церкві «надсвітськості», оцінки життя взагалі і їхнього життя зокрема за найвищіою шкалою, шукають Істину, Бога. І Церкві, що цією Істиною живе, не треба, у погоні за помилковою популярністю, намагатися канонізувати цінності «світу цього».
Дійсно, є в «рокові» і позитивна сторона: є музика, яку приємно слухати, є тексти, що змушують замислитись про життя: але це як крапля меду в бочці дьогтю. Та чи можна завдяки краплі цього хорошого казати про «хорошість» всього стилю? Та якби й можна було, то чи варто плутати «хороше» і «православне». Наприклад: не будь-який хороший міліціонер обов’язково є православним.
Використовуючи «рок» для місіонерства, не слід забувати про те, що нас самих можуть використовувати. Якщо на «рок» концерті присутній священик, то у свідомості багатьох людей це рівносильно церковному схваленню, благословенню і «року», і концерту, і ще всього того, що там може відбуватися. У голові молодої людини може сформуватися таке уявлення про Церкву, якого й самі місіонери жахнуться.
Все-таки, напевно, коріння «рок» місіонерства в іншому. Деякі молоді священики з «роковим» минулим, що не позбулися своїх доцерковних пристрастей, притягають їх у Церкву й, очевидно для виправдання власних немочей, намагаються «освятити» і «догматизувати» їх. А заодно й заробити дешевий авторитет у певної частини молоді, набуваючи слави «своїх» у її середовищі.
У всіх свої слабкості: хтось часом п’є «біленьку», хтось від телевізора не відривається, хтось на комп’ютері бавиться, а дехто мліє від року.
Не зводьмо свої пристрасті в правила! Адже місіонерство також не завжди корисне: «Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що обходите море й суходіл, щоб навернути хоч одного; і коли це станеться, робите його сином геєни, удвічі гіршим за вас» (Мф. 23; 15).
Нормальне місіонерство починається з себе. І поки ми не виправимо себе, не варто квапитись обходити море й суходіл. А свої юнацькі захоплення краще не рекламувати, а поберегти для вух досвідчених духівників.
Ігумен Ігнатій (Душеін),
переклад українською Uaoc.Net
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by admin @ 22:01,
