Чи такий страшний Ґарі?
середа, 23 квітня 2008 р.

Питання до Ґарі Потера

Скажу відразу, що я найменш за все хочу рекламувати книги Роулінґ. Якщо Ваші діти їх не читають - тіштеся: вони нічого не втратять в духовному плані. Є багато хорошої дитячої літератури. Якщо все-таки вони «підсіли» на Потера, тоді може Вам і варто читати цю статтю далі.

Необхідно визнати, що в автора цих рядків донедавна ім’я Ґарі Потера викликало винятково негативну реакцію. Я чув, що головний герой - чарівник. Книги повні маґії, чаклунства, гадання й інших окультних дійств, і навіть на самі вже ці слова в православної людини реакція майже алергійна.

Одного разу, мені набридло читати чужі відгуки й слухати чужі думки, і я вирішив ознайомитися із першоджерелом. Поставити експеримент. Просто взяв з полиці книгу й став читати. І дивно: Іґорьок Ґончаров (так комп’ютерний перекладач перевів таємниче ім’я Ґарі Потера) виявився не таким страшним, як його малювали, більше того – викликав симпатію. Це була не перша книга в стилі «фентезі», яку я взяв до рук. У свій час я прочитав усього К. С. Льюїса й Р. Толкіна, і на їхньому тлі книги про Ґарі програють як у сюжетному, так і в надсюжетному[1] плані. Але я переконався в головному - боятися Ґарі Потера нема чого. Такий висновок зробив я. Можу пояснити чому.

Питання я ставив перед собою такі:

1. Чи вчить ця книга практичної маґії або окультизму?

2. Наскільки демонічним є казковий світ Роулінґ?

3. Чи не зітреться у свідомості грань між світом «фентезі» з реальністю?

4. Чи можна з християнської точки зору назвати «позитивних» героїв книг про Ґарі позитивними?

5. Чи є в книгах Роулінґ Бог?

Такою була мета експерименту.

Чи страшним є казкове чаклунство?

Отже, я відкрив перший том. Світ, у якому живе Ґарі, поділяється ніби на дві, майже не сполучені частини: світ звичайних людей - «маґлів», і світ чарівників. У двох племен складні стосунки. Це дало привід звинуватити Роулінґ мало не в пропаґанді расизму. Але в позитивних героїв книг стосунки з «маґлами» чудові.

Чаклунство в книгах не добре й не зле, воно нейтрально саме по собі, все залежить від волі того, хто його використовує. Звичайно, така характеристика чарівництва й маґії можлива тільки в їхньому казковому варіанті, але ми й розглядаємо не богословський трактат, а дитячу казку.

Головне місце дії в книгах - Хоґвартс, школа маґічних мистецтв. Там викладають позитивні (за поняттями світу чарівників) предмети, у тому числі й «Захист від темних сил». В ході дії з’ясовується, що є й інші школи, де до темних сил ставляться з більшою симпатією. В принципі й у Хоґвартсі доступ до темних знань не закритий - забезпечується воля вибору.

Ті чарівні рецепти, які можна зустріти в книгах, явно не з нашого світу. Може, хтось із серйозних фахівців і знайде «кримінал» у рецептурі казкового світу Ґарі - я не знайшов. Рецепти ці не завжди милозвучні. Згодний: неприємно читати про те, що до складу якогось зілля входять жаб’ячий мозок, або щось з цього розряду. Але не забуваймо, що на нашому телебаченні мозок (і не жаб’ячий) «розмазують» стінами реґулярно.

Якщо на казки Роулінґ дивитися, забувши те, чим тепер реально оточені наші діти, то можна незадоволено поойкати. А якщо спробувати з багатьох зол пошукати менше, те, можливо, Ґарі Потер і здасться тим, що треба.

Отже, на перше питання: «чи вчить ця книга практичної маґії або окультизму?» я собі дав неґативну відповідь.

Хто такий Ґарі?

Я очікував зустріти на сторінках книги якогось монстра, що, використовуючи непідвласну простим смертним маґію, купається в променях власної слави. Виявилося, що насправді Ґарі - нещасна дитина - сирота. Він виріс у родині злих «маґлів» Дурслів, в атмосфері глузувань, образ і принижень. Без любові. Він самотній, у нього немає друзів. Він нікому не потрібен. Він живе в прикомірку з павуками під сходами, носить обноски свого розпещеного кузена, часто просто голодує. Треба відразу сказати, що все це не озлобило Ґарі. Він виявляється здатним до дружби, жалю. Він буде переживати й каяття й докори сумління. Ми побачимо, що він буває радий листові від нових друзів або шматкові торта, з’їденому потайки від Дурслів.

Коли Ґарі виповнюється одинадцять років, з’ясовується, що він чарівник, більше того, у їхньому світі його значення величезне. Його батьки загинули від руки злого чорного маґа Волан-Де-Морта (вже ім’я головного неґативного героя свідчить багато про що). Унікальність Потера в тім, що всесильний чорний маґ, убивши його батьків, не зміг убити дитини Ґарі, більше того, сам втратив свою силу й зник на багато років. Пізніше в книзі буде сказано, що особливим «захистом» Ґарі, що врятував його, є любов його матері, яка віддала своє життя заради порятунку сина. Як бачимо, нічого сатанинського в особистості Ґарі немає.

Чудом врятовану дитину Ґарі добрі чарівники підкидають у будинок його родичів – Дурслів. Чарівники роблять це неспроста, ось їхній діалоґ: «Він стане знаменитістю, навіть леґендою…Про нього напишуть книги, кожна дитина у світі буде знати його ім’я! – Цілком правильно, - погодився Домблдор…(мудрий директор школи чаклунства) – Й цього буде досить для того, щоб задурити голову будь-якому хлопчакові: стати знаменитим перш, ніж навчитися ходити й говорити! … краще для нього самого, якщо він буде жити тут, далеко від нашого світу, доти, поки не виросте й не зможе впоратися зі своєю славою».

Тобто чарівники свідомо залишають Ґарі у світі «маґлів», і їм відомо, що він виросте серед постійного жалю і принижень. Але вони йдуть на це, заради того, щоб, говорячи християнською мовою, уберегти його від гордині. І цей крок виправдав себе. Протягом всіх книг Ґарі збереже скромність серед загальної уваги до себе, популярності й слави.

Одинадцятирічному Ґарі надходить лист із запрошенням у Хоґвартс - школу маґічних мистецтв. Він уперше довідається про світ чарівників. Він щасливий. На додачу виявляється, що в маґічному банку в нього непогана спадщина. У світі чарівників усі знають його ім’я. В одних воно викликає захват, в інших - ненависть.

Він знаходить друзів і відразу виявляє характер – коли йому пропонує дружбу Драко Мелфой – син багатого, але недоброго чаклуна, колишнього підручного Волан-Де-Морта – Ґарі не подає йому руки[2]. Він вже почав робити свій вибір, став на свій шлях. Загалом тема вибору пронизує всі книги червоною ниткою.

Ґарі не любить своїх ворогів[3]. Однак він вміє їх прощати. І в нього немає до них діяльної ненависті: він ніколи свідомо не намагається їм зробити зле. Звичайно вони пожинають плоди свого ж підступу. Часто він просто не відповідає на їхні образи. Я не впевнений, що будь-хто з сучасних нам школярів (навіть православних) може ставитися до своїх ворогів хоча б так само. У другому томі зазначено, що друг Ґарі - Рон Візлі, не готовий так швидко прощати образи як Ґарі.

Чи демонічним є казковий світ Роулінґ?

Ось першокурсників розподіляють за факультетами, друзі Ґарі потрапили в Ґрифіндор. Драко Малфой і його дружки - у Слезерин. Цей факультет відомий тим, що звідти виходить найбільше чорних маґів. Там вчився свого часу і сам великий Волан-Де-Морт. Ґарі запекло не хоче потрапити в Слезерин. Розподіл робить чарівний капелюх: «Тільки б не в Слизерин, - подумав він. - Тільки б не в Слизерин. – Ага, отже не в Слизерин? – перепитав тихий голос. – Ти впевнений? Знаєш, ти можеш стати великим, в тебе є всі здібності, я це бачу, а Слизерин допоможе тобі досягти величі, це безсумнівно…То що – не хочеш? Ну гаразд, якщо ти так в цьому впевнений…Що ж, тоді…Ґрифіндор!». Як бачимо, капелюх надає Ґарі свободу вибору, і він відкидає перспективу стати великим, але можливо темним маґом. Це справжнісінька спокуса (в сенсі - випробування). А поведінка Ґарі є правильною; такою, якої ми повинні вчити дітей, тобто - правильному вибору.

Робити вибір Ґарі доведеться часто, і завжди він буде робити правильний вибір. Він буде допомагати слабким, захищати друзів. Неодноразово йому доведеться ризикувати життям, і він, як і його друзі, робитимуть це цілком свідомо.

Коли Ґарі злякається того, що він своїми здібностями дуже схожий на Волан-Де-Морта, професор Домблдор скаже йому: «…людина – це не риса характеру, а зроблений нею вибір». Тобто, не природні, спадкові якості роблять людиню поганою чи хорошою, і навіть не довкілля (суспільство Дурслів навряд чи сприяло розвиткові позитивних якостей), а його вибір. Чи не підпишеться під цією думкою кожний православний?

Домблдор якось каже про свою школу: «…тут…той, хто просив допомоги, завжди її отримував». Чи не перегукується цей закон Хоґвартсу з відомими словами: «Просить, і дасться вам …»[4]. Як би там не було, а цей закон - явно не з пекла. І коли Ґарі опиняється в безвихідному становищі, та йому вже не в змозі допомогти ні маґія ні друзі, він просить допомоги: «- На допомогу! На допомогу! … - Хто-небудь, що-небудь!». І допомога надходить. Якщо це не є молитвою, то чим тоді?

В книгах Роулінґ є чітка межа між добром і злом. Ґарі – головний герой – сторониться зла, він свідомо йому противиться[5]. І не лише він. Кращі професори Хоґвартсу – на боці добра. Брехлива думка про те, що «немає ні добра ні зла, є тільки влада» - озвучується головним лиходієм, і Ґарі не приймає її[6].Є в книгах і відверто злі істоти[7], практично демони. Але ніяких симпатій автор до них не відчуває.

У світі чаклунів багато зла, і воно показане досить опукло. Воно часом бере гору. Але ж в нашому «реальному» світі людей справи з цим є ще гіршими. Подивітеся в телевізор…

У казках Роулінґ є присутнім також реальний світ людей[8]. Це викликало в багатьох питання: чи не стирається межа між казкою й реальністю? Чи не будуть діти переносити закони «того» світу в своє життя?

Адже ж світ чарівників - особливий. Чарівником потрібно народитися. Паличка сама вибирає собі господаря й «маґл» (звичайна людина) не може нею скористатися. Крім того, відповідь у книзі така: чарівникам у світі людей не можна користуватися своїм мистецтвом. Отже, і на третє питання можна відповісти неґативно.

Взірець справжньої дружби

Особливе місце займають в книгах взаємини Ґарі і його друзів: Рона й Ґерміони. Те, що вони здатні переживати один за одного в тяжкі моменти – цілком природно. Але, як з’ясовується, вони здатні й на більше: вміють також порадіти один за одного. Як би це не парадоксально звучало, але співпереживати чужу радість складніше, ніж співпереживати чужий біль. І це – ознака справжньої дружби[9].

У третьому томі автор підкреслює, що Ґарі не сумнівається в тому, що друзі допомогли б йому, не дивлячись на всі його гріхи (на початку третьої книги Ґарі порушує строгі правила світу маґів).

Отже, це питання теж для мене вже не є питанням: Ґарі і його друзі дійсно позитивні герої. У них є багато гідного для наслідування. Вони звичайні діти з усіма слабкостями дитинства. Гарячі, але добрі, іноді сваряться, але вміють прощати й просити пробачення, готові ризикнути життям один заади одного (критики книги не помітили, що ця якість – по-перше, надзвичайно рідкісна, по-друге, прямо відповідає вищій заповіді Євангелія[10]).

Є чи Бог у світі маґів?

Є чи в книгах про Ґарі Потера Бог? Зовні ні, як немає Його зовні в книгах Р. Толкіна[11] – відкритого й свідомого християнина. Чи треба бентежитися цим? У казці не обов’язково говорити про Бога прямо: це ж не підручник для Недільної школи.

Однак у Хоґвартсі дарують один одному подарунки на Різдво, є Великодні канікули[12]. В третій книзі з’ясовується, що в Ґарі є хресний батько. Найдобріший і наймудріший чарівник Домблдор одиного разу вимовляє слово «Бог». Деякі чарівники досить часто вигукують: «О Господи!», «Благослови їх Боже!», «Слава Богові!». Чи це випадково? Невже автор забула про те, що пише про світ маґів? Навряд чи.

Отже, поняття добра й зла в книгах подані досить чітко, так само як і поняття порядності, честі, дружби, самопожертви. Як відомо, у добра є Джерело[13], і хоча Його не видно в книгах про Ґарі явно, але нитки від головних героїв тягнуться кудись вище, за межі маґії й за межі книги. Віруючій людині зрозуміло, де це Джерело добра, Якому, може навіть не знаючи про це, служать позитивні герої книг Роулінґ.

Висновок

Якщо в читача складеться враження, що я наполегливо раджу терміново купити їм для своїх дітей «Ґарі Потера», то вони помиляються. Книги Льюїса або Толкіна я б порекомендував до читання, книги Роулінґ (якщо дитина ще їх сама не почала читати) - немає потреби.

Але я виходжу з реального становища: ці книги виходять мільйонними тиражами й діти їх читають. Воювати шляхом заборон із цим – марна справа. До того ж неґативна реакція захоплених книгою дітей може бути перенесена й на батьків і, можливо, на їхню віру[14].

Писав все це я з іншою метою. Може, перш ніж кидати казки про Іґорька Ґончарова та його друзів у піч, спробуймо знайти те хороше, що в них все ж є?[15] Спробуймо перевести увагу дітей з маґічних рецептів і незрозумілих заклинань на дружбу головних героїв.

Розкритикувати ж простіше за все, складніше витягти користь.

Власне, я й не сумніваюся, що читачів у книгах Роулінґ приваблюють не стільки маґічні рецепти й навіть не закручений сюжет, а головні герої - Ґарі та його друзі. Їхні вчинки, їхні особисті якості, їхня дружба.

Примітки до тексту:

[1] Йдеться про вище сенсове, може навіть і духовне навантаження творів.
[2] Драко й Ґарі - антиподи. Вони обидва є лідерами, але в Драко немає друзів - лише слуги, «шістки». Ґарі здатний на справжню дружбу, яка неможлива без жертовності. І в «гуртку» Ґарі всі служать один одному.
[3] Деякі критики ставлять це йому за провину, але не забуваймо, що любов до ворогів - дар Святого Духа, і його не можна вважати необхідною складовою занепалого людського єства. Щодо цього Ґарі - нормальна людина.
[4] Мф. 7; 7.
[5] Ґарі іноді доводиться казати неправду, але майже завжди це - вимушена дія. Часом правда може бути згубною. Треба пам’ятати, що любов вища за правду, як милість вища за справедливість.
[6] Волан-де-Морт - раніше був одним із найздібніших учнів Хоґвартсу, сиротою, навіть не з чистих чарівників – «полукровкою». Він прагнув до слави, могутності й влади. Головна його мета - перемогти смерть, і зробити свою темну силу вічною - увічнити зло. Він став великим чорним маґом, але його сила зламалася перед любов’ю, якою був захищений Ґарі.
[7] У Льюїса й Толкіна їх не менше.
[8] К і в К.С. Льюїса в «Хроніках Нарнії».
[9] Дружба, не затьмарена корисливістю чи іншими земними інтересами, є ближчою за все до Християнської любові.
[10] «Немає більшої, ніж та любов, коли хто покладе душу свою за друзів своїх» Ін. 15; 13.
[11] Якщо в «Сильмариліоні» про Творця сказано відкрито, в «Володареві кілець» про Нього ні слова.
[12] Геловін теж є, але в цей день учні школи маґів просто трапезують, а не влаштовують шабаші з перевдяганням, на відміну від деяких Московських школярів.
[13] Зло не має джерела, воно є паразитом на творінні Божому.
[14] Природно я маю на увазі православних батьків.
[15] Я згоден з тим, що саме по собі постійне згадування про маґію й чаклунство може леґалізувати ці поняття у свідомості дитини, а це в свою чергу може позначитися надалі не кращим чином.

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fr.Yevhen @ 2:35,