Роздуми у Неділю Мироносиць
вівторок, 13 травня 2008 р.
У Велику П`ятницю, перед заходом сонця, апостоли поклали тіло Ісуса Христа до гробу й поховали Його, закривши вхід тяжким каменем. А тим часом побожні жінки - Марія Магдалина, Марія, мати Якова, і Соломія, повернувшись із цього сумного похорону, ще перед шабасом накупили пахучих олійок, щоб, за тодішнім звичаєм, на третій день після похорону намастити пахощами тіло Ісуса.
Отож раненько в неділю вони поспішили до гробу, щоб виконати цей обряд, не зважаючи на те, що жидівська старшина їх могла за це покарати.
Дорогою жінки журилися: хто ж для них відвалить тяжкий камінь від_ входу? Що ж їх притягало до цієї праці? Що спричинювало їхню відвагу й старання? А що ж інше, як не їхня велика й щиросердна побожність! Вони побожно любили свого Вчителя, щодня вислуховували Його духовну науку, пішли за ним на гору Голгофу, були на Його похороні - і тепер хотіли віддати Йому останню послугу. Христос заповів, що Він на третій день воскресне, - отже, ці жінки могли знати, що їх замір є зайвий, але вони не могли в це цілком повірити і навіть не думали про цс… Ота їхня побожність притягла їх до Гробу Господнього.
“На світанку дня першого в тижні, як сходило сонце, до гробу вони прийшли” (Марка 16,2)
Побожність в нинішніх часах - рідкісна річ. Тому-то нинішня духовна наука буде саме про це, а саме: що таке побожність справжня, а що -удавана, фальшива. Побожність - це наша справжня любов до Господа Бога. Коли ми сильно любимо Його правдивою любов`ю, коли стараємось виконувати всі заповіді Божі, то така любов зветься побожністю. Такої чесноти шукав Христос у того євангельського молодця, що виконував заповіді від дитинства; але коли Христос порадив йому продати майно й роздати гроші убогим, то цей молодець відійшов від Ісуса зажурений: він занадто любив свій маєток.
Побожність є царицею всіх чеснот - це досконала любов. Якщо любов уявимо рослиною, то побожність буде цвітом; якщо любов порівняємо з дорогим пахучим бальзамом, то побожність буде його ароматом. Тому-то побожність підносить людину до святости, тому-то вона є джерелом ласк Божих і тому-то премудрий цар Соломон сказав: “Разом із нею дісталося мені все добро!” А чому так? Бо побожність сама, як велика чеснота, є найбільшим добром, тривким добром. Дорогі мої! Ви ж хочете краси? Але краса - це скоропроминальна річ… Чудово цвітуть рожі, фіалки, лілеї -але як швидко вони перецвітають… Чудово красується після дощу веселка - але як швидко зникають усі її барви! Привабно цвіте май, чаром усміхається весна - але так скоро минають вони! Так само зникають рожеві рум`янці лиця, криється зморшками чоло, бліднуть рожеві уста, марніє краса, никне золота молодість… “А молодість не вернеться, не вернеться вона…” - співається в пісні.
Багато ціннішим скарбом є здоров`я - але й воно скоро втрачається. Пахучу квітку зірве рука, зламає вітер, стопче нога або зів`ялить сонце. Часто яблуко зверху червоне, а всередині в нім хробак. Часто перша-ліпша нещаслива пригода відбирає людині здоров`я, і життя гасне, як свічка. Не можна беззастережно вірити ані своїй силі, ані відвазі! Бо де ті великі люди, що були пострахом цілому світові? Де Олександр Великий, де Атілла, Чингісхан, де Наполеон, де Гітлер, де Сталін, де Ленін та інші тирани, де ті іроди, що катували й нищили наш нарід?! Всі вони зникли, і слід по них згинув. І не можна числити, що гроші когось порятують: знаємо, що колись найбагатший Крез за один день став жебраком.
Велич і слава - марноти, бо отак, як грім, що б`є в найвищі предмети, так і доля часто глузує з людської величі. Тільки одна чеснота не проминає: зуб часу нищить усі пам`ятники, але добрі вчинки побожної людини все перетривають! Навіть сонце колись вигасне, але подвиги мучеників-апостолів, діла праведників, подвиги національних героїв, що віддали своє життя на вівтарі Батьківщини, будуть сяяти, як вічний приклад до наслідування.
Побожна людина наймудріша. Хоч суєтний світ часто вважає себе мудрим, а побожних людей дурнями, це не відповідає правді. Побожна людина знає, що всі достатки й розкоші світу зникають нараз, наче сон, а правдиве добро є те, що обіцяє нам Господь. Побожна людина має вірне, правдиве поняття про Бога. Вона знає, що Господь є найвище добро, і Йому ми маємо служити всі дні нашого життя.
Найважливіше - побожність - це найпевніша дорога до душевного вдоволення і щасливого життя. Хоч побожність є великою чеснотою, хоч із нею людина справді багата й мудра, мало хто її все ж таки нині посідає. Як не все то золото, що блищить, так і не кожний є побожним, хто зітхає та зводить очі до нсба.Так як мало є справжніх діамантів, а так багато штучних, скляних, так само мало є справжньої побожности, а зате багато фальшивої. Отож побожність буває фальшива, і то трояка: деякі люди виробили собі поверхову побожність, що виявляється назовні, для людського ока; ці люди не дбають про шляхетність і піднесення своєї душі до Бога. Це - побожність облудників. Ох, якби Господь схотів сотворити чудо й пробити стіну, що закриває людське серце!
Скільки фальшивих “святців” ми би побачили, що зверху блищать, мов побілені гроби, а всередині в них - гниль. Є ще інший вид “побожних” людей - такі, що роблять собі “побожність” на власні забаганки: роблять лиш тс, що їм подобається, - і їм здається, що тим вони догоджують Богові. Такі будуть молитися із святою Магдалиною - а тим часом було б краще із євангельською Мартою дбати більше про свій дім і родину. Це також фальшива побожність.
Повсякчасно прикметою справжньої побожности було те, що з побожних людей насміхалися, ними гордували. Це було особливо гірко в нашій безталанній і закріпаченій Батьківщині. Побожні люди були там жорстоко переслідувані. Нарешті цьому приходить кінець. Встає на власні ноги наша Батьківщина, воскресає наша Українська Автокефальна Православна Церква, народ горнеться до своєї Матері Церкви і разом з побожними жінками-мироносицями спішить до Воскреслого Ісуса, який ласкаво й милостиво пригортає нас до свого серця. Нехай буде вічна хвала і слава Воскреслому Спаситслсві і відновленій нашій Святій Автокефальній Православній Церкві і нашим архіпастирям, пастирям і всім вірним! До неба піднесімо серця в тихій і дійсно побожній молитві подяки за всі добродійства, якими обдаровує нас Господь. Це буде те пахуче миро, яке несли побожні самарянки до Тіла Христового. Амінь.
Протопресвітер Теодор О. ФОРОСТІЙ
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fr.Yevhen @ 1:12,
