Недільна проповідь. Неділя Самарянки
неділя, 25 травня 2008 р.
Дорогі Брати і Сестри! Різні біди й різні злидні били наш український народ. То княжі міжусобиці відбирали силу, то татарські лихоліття руйнували наш добробут і просвіту, то сусідні держави розграбовували нашу країну, нашу милу Батьківщину. А найгірше потерпіла наша держава, коли вона, за нещасливого гетьмана Богдана Хмельницького, Переяславською угодою підпала під кормигу Московії
, яка більш ніж 300 років, по нинішні часи всіма нелюдськими способами використовувала й визискувала наш нарід і нашу Батьківщину, намагаючись зрусифікувати нас і стерти нашу націю з лиця землі.
Але Бог ласкавий і милостивий: прийшли часи полегші й відродження не тільки нашої державности, а й відродження нашої Святої Православної Церкви, яка дас нашому народові оту “живу воду”, про яку говориться в нинішньому читанні святої Євангелії, записаної а постолом Іваном.
“Бог є Дух, і ті, що поклоняються Йому, духом і правдою повинні поклонятися” (Іван 4, 24)
Який прекрасний зміст! Які глибокі повзання дає нам наш Спаситсль! Він, як добрий пастир, шукає все і всюди заблуканих овечок. Ані втома, ані голод, ані спрага не зраджували Його в цій місійній праці…
Ісус вибрався з Юдеї й пішов у Самарію. По дорозі зупинився поблизу міста Сихар. Там була криниця патріарха Якова. Втомлений Ісус і апостоли спочили біля цієї криниці. В цей час прийшла по воду жінка-самарянка. Це була знана грішниця. Ісус захотів навернути її на дорогу праведну й почав із нею розмову. “Дай мені напитися води”, —сказав Ісус до самарянки. Вона, дуже здивована, відповідала: “Як Ти, жидовин, просиш у мене, самарянки, води? Адже жиди не живуть в любові з самарянами…” А на те Ісус відповів їй: “Коли б ти знала дар Божий, коли б ти знала, хто говорить із тобою, то ти б попросила Його, а він дав би тобі живої води…”
- “Господи, Ти ж черпака не маєш, а криниця глибока, -звідки Ти візьмеш живої води? Хіба Ти більший від нашого патріарха Якова, що дав нам цю криницю?” - спитала самарянка. Ісус же відповів їй: “Хто нап`ється води, що Я дам, не буде спраглим довіку; а вода, що Я дам, буде джерелом води, що тече у вічне життя”. - “Дай мені, Господи, цієї води”, - сказала самарянка, а Ісус їй сказав: “Поклич свого чоловіка й прийди з ним сюди”. Самарянка відповіла: “Не маю чоловіка”. А Ісус на це зауважив: “Ти добре сказала. Ти вже мала п`ятьох чоловіків, а той, що його маєш тепер, не с твоїм чоловіком”. На це сказала жінка: “Господи, я бачу, що Ти -пророк!” Самарянка захотіла пізнати правдиву віру й запитала Ісуса, де і як треба поклонятися Богові. На цс Ісус сказав: “Прийде час, коли справжні поклонники поклоняться Отцеві духом і правдою, бо Бог є Дух, і хто поклоняється Йому духом, Богові поклоняється.
Над цією відповіддю Ісуса хочу зупинитися і прошу уважно слухати. Що ж, властиво, означає - поклонятися Богові духом? Ми духом почитаємо Бога, коли, усвідомлюючи розумом Його досконалість, а наші недомагання і слабості, доходимо до переконання, що ми є Його сотворіння, які від Нього одержали життя, і що доля й наше майбутнє є в Його руках. Таке постійне переконання нашого розуму та почуття нашого серця зроджує в нас покору. А покора відганяє від нас гордощі й зарозумілість і згинає наші коліна перед маєстатом Божим в сердечному визнанні: “Нехай вихваляють Тебе, Господи, усі діла Твої, і Святі Твої нехай благословляють Тебе. Царство Твоє - це Царство віків і володіння Твоє на всі роди й народи. Кожне створіння нехай благословляє ім`я святе Твоє повіки” (Псалом 10, 13—21).
Почитати Бога й коритися Його святій волі ми повинні у всіх обставинах нашого життя - чи в радісні дні, дані нам Богом, чи в сумні, чи в добробуті, чи в горі і злиднях. Бо саме в тім буде наша заслуга, коли ні достатки, ні нещастя не зможуть відвернути наших очей від Бога і не потраплять захитати нашої віри в Боже Провидіння, що повсякчасно витає над нами. Якраз у тому річ, що, коли нам добре ведеться, ми мусимо бути свідомі, що цей добробут - то не наша заслуга, а Божа. Бог нам дає достатки, щоб ми пізнали в Нім наймилосерднішого Батька, якому від нас належиться повсякчасна слава й подяка. Навіть нещастя, ані терпіння, ані тяжкі випробування не мусять нас виводити з рівноваги.
А таке, на превеликий жаль, часто стається! Не вільно в таких випадках нарікати на Бога чи питати: “За що це нам стається?” Не можете судити Бога! Будьмо непохитно переконані, що, не зважаючи на всі труднощі, Бог все ж є наймилосерднішим суддею, нашим володарем і Батьком. Бог знає нас краще, ніж ми самі себе знаємо. Треба також усвідомити, що Бог засилає на нас хрести й нещастя не тільки як кару за гріхи, але часто тільки для того, щоб нас випробувати й загартувати. Терпіння наші приносять Господню нагороду. “Претерпілий до кінця спасенний будеш”.
Пригадаймо собі терпеливого Іова, що по-геройськи витерпів випробування: він терпів у глибокій покорі, незмінно славлячи Бога: “Що Бог дав мені, те Бог взяв від мене, нехай Ім`я Господнє буде благословенне повсякчасно”. 1, як знаємо, Іов мужньо витримав випробування, не відрікся від Бога, і Господь його достойно винагородив: він після видужання із прокази вдруге оженився, мав багато дітей і доробився достатків, і в глибокій старості пішов на лоно Авраама.
Тож почитаймо Бога правдою! Нехай наше життя буде постійним ушануванням Бога з великою охотою. Любіть свого ближнього і, коли зайде потреба, поможіть йому, бо що зробимо доброго для ближнього, зробимо це для Бога.
В розмові з самарянкою Спаситель виразно зазначив, що Бог, як Дух, перебуває не тільки в Єрусалимі чи Самарії, але Він є всюди, і тому на кожному місці Йому треба поклонятися і шану віддавати.
Не про розкоші грішного світу дбайте, дорогі мої, а дбайте разом із усім нашим боголюбивим народом про вічну нагороду, якою всіх нас за наше Богопочитання духом і правдою, за наші добрі вчинки нагородить найсправедливіший і наймилосердніший Спаситель - вічною славою в Царстві Небеснім. В єдності нашого народу, у взаємнім доброчинстві, у спільних молитвах і спільних діях є вияв нашої вірности Творцеві нашому. Амінь.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fr.Yevhen @ 3:05,
