Меморіальну дошку пам’яті жертв голодомору відкрито у Рівному
четвер, 3 липня 2008 р.
Меморіальну дошку пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років встановлено на римо-католицькому соборі у Рівному, повідомляє кореспондент УКРІНФОРМу. ”Досі в обласному центрі не було спеціального місця, де б громадяни могли б помолитися за родичів, друзів, котрі загинули під час геноциду українського народу, - сказав вікарій Григорій Драгус. - Цим знаком ми закликаємо людей пам’ятати також, що хтось страждає й сьогодні”.
Храм віднині став об’єктом тематичної екскурсії про страшну трагедію. Він розташований неподалік споруди, де сімдесят п’ять років тому знаходився організаційний комітет допомоги голодуючим у Східній Україні, очолюваний Степаном Скрипником - пізніше патріархом УАПЦ Мстиславом.
Інформація : Укрінформ
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fr.Yevhen @ 10:43,
, links to this post
До нас їде Патріарх Варфоломей
Сьогодні до Секретаріату Президента України надійшло офіційне повідомлення про згоду Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія очолити Патріаршу Делегацію, яка прибуде в Україну для участі в урочистих святкуваннях 1020-річчя Хрещення Київської Русі, що у липні - серпні ц.р. відбуватимуться в Україні.
Текст повідомлення такий:
Святий і Священний Синод на своєму черговому засіданні, що проходило з 23 по 25 червня ц.р., розглянув запрошення Блаженнішого Патріарха Московського Алексія відправити в Україну Патріаршу Делегацію для участі на торжествах 1020-річного ювілею хрещення Київської Русі, і запрошення Його Високоповажності Президента України Віктора Ющенка Всесвятішому Вселенському Патріархові Варфоломію очолити вищезгадані торжества. Оцінивши дані запрошення від Церкви, від Держави і від народу України і поважаючи їхні почуття, визначив, щоб Матір - Церква, що привела український народ до хрещення, відповіла на вищевказані запрошення, відправивши Патріаршу Делегацію, очолювану Його Всесвятістю.
У Патріархії, 30 червня 2008 р.
Секретаріат Святого і Священного Синоду
«Це знакова згода, яка засвідчує, що Вселенський Патріархат надає принципово важливого значення ініціативам Президента України, пов’язаним зі святкуванням 1020-річчя Хрещення Київської Русі», - наголосив заступник Глави Секретаріату Президента України Юрій Богуцький.
За його словами, Президент України направив запрошення взяти участь у святкуванні 1020-річчя Хрещення Київської Русі главам усіх помісних православних церков світу. «Ми очікуємо, що найближчим часом багато делегацій підтвердять свою участь у святкових заходах», - сказав Ю. Богуцький.
Читайте також: http://www.president.gov.ua
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fr.Yevhen @ 9:01,
, links to this post
Еще один взгляд: Мятежный комбриг
середа, 2 липня 2008 р.
Дело Диомида. Церковь – строго иерархичная структура. Это ведь духовная армия, и в чем-то она похожа на армию обычную. Архиерейский собор Русской Православной Церкви лишил сана епископа Анадырского и Чукотского Диомида. Ему предложили принести покаяние, и если бы он пошел на это, священноначалие Церкви могло бы изменить свое решение. Но он не пожелал двинуться по этому пути.
А значит, вскоре на его епископскую кафедру взойдет другой человек. В средствах массовой информации разразилась буря: раскол! новый раскол в Церкви! «церковный народ» обрел «духовного Патриарха»! и т.п.
Скажу сразу: у меня нет ни малейшего желания пересказывать все перипетии «дела Диомида», цитировать «декларации» владыки и ответ его на приглашение посетить Архиерейский собор. Всё это есть в сети, а перечисленные тексты обретаются в открытом доступе. Богословскую оценку действиям владыки Диомида уже давали люди, знакомые с каноническим правом намного лучше меня, обычного мирянина Русской Православной Церкви Московского Патриархата.
Пребывая в этом звании, я имею моральное право высказаться только на одну тему: как «дело Диомида» выглядит снизу, из гущи православного мiра.
Церковь – строго иерархичная структура. Это ведь духовная армия, и в чем-то она похожа на армию обычную. Нынешние времена для Церкви – далеко не лучшие и совсем не легкие. Конечно, в советское время было гораздо тяжелее, страшнее, но и сейчас тягот хватает. Можно сказать, Церковь находится в состоянии непрекращающихся боевых действий. Это, разумеется, уже не оборона Москвы и не битва под Сталинградом, но с каким-нибудь частным наступлением 1943 года сравнить можно.
И вот представьте себе, в действующей армии во время наступательной операции заводится кружок офицеров, которые недовольны главным командованием. Среди них есть даже комбриг… Допустим, армейская фронда – дело нормальное. Когда ее не было? Да и среди высших начальников попадаются, мягко говоря, разные люди. Как, впрочем, и среди священноначалия. Безгрешных на земле нет, они все на небесах. Да и те, кто способен всегда и неизменно действовать идеально и безошибочно, относятся к числу мифологических персонажей. Иной раз стоит предъявить начальству его ошибки, спросить о сомнительных действиях. Даже при армейской дисциплине подобное случается сплошь и рядом.
Но вот маленький кружок фрондеров чувствует: наступление идет трудно, солдатам приходится несладко, всё чаще в землянках раздается ропот. Какой же делается вывод? Надо решить дело самым радикальным способом! И вот фрондеры, чувствуя абсолютное интеллектуальное и нравственное превосходства над отцами-командирами, сбивают отряд автоматчиков и отправляются к штабу фронта. Засев на опушке леса, перед подъездом к штабному зданию, они принимаются поливать свинцом прибывающие командирские машины. А комбриг берет в руки мегафон и перечисляет все прегрешения начальства. Те кружковцы, кто не принимает непосредственного участия в атаке на штаб, разошлись по окопам и подзуживают солдат: там ваш духовный лидер! идите к нему, поддержите его! постреляйте в его пользу! наплевать, что стреляем по своим, они нам теперь не свои, они нам хуже самых горших врагов! Солдаты чешут в затылке: «Оно-то, конечно… но ведь твою-то мать! Не по-людски со своими-то так…»
Что бы сделали с мятежниками в армии?
В лучшем случае, похватали бы и отправили в штрафбаты или прямо на лесоповал. В худшем – положили бы на месте.
А как с ними поступали в армии духовной?
Год – год! – с ними возились, их уговаривали: «Опамятуйте! Враг рядом, а вы нам нож в спину вонзаете! Разве так можно?» В сущности, увещевания Церкви в отношении епископа Диомида переводятся на бытовой язык именно так. Мятежников просили прекратить пальбу и вступить в переговоры. Комбрига звали посидеть с парламентерами, поговорить, обсудить создавшуюся ситуацию. Он в ответ крикнул в мегафон: «Да у меня задница заболит с такими как вы на одном бревне сидеть!»
Может быть, стоило поуговаривать парней еще неделю, месяц, год. Решить дело мягче, терпимее.
Но, повторюсь, современная Русская Православная Церковь – духовная армия в состоянии боевых действий. Она ничем не напоминает сетевую структуру, поскольку строится на началах строго иерархизма. И дисциплина здесь равна для всех – от простого мирянина или, скажем, инока из захолустной пустыньки, до архиерея.
Поэтому мятеж просто подавили. Надоело цацкаться. Кто не с нами, тот против нас. Точка. Мятежному комбригу, из уважения к его чину, предложили покаяться в совершенном, но он не захотел, и теперь с него должны быть сняты погоны. Капитаны, лейтенанты и самые меткие снайперы, положившие особенно много «целей», получили свое, притом еще не все, и кому-то, быть может, предстоит огрести в будущем. С ними поступили как с предателями. И теперь у каждого из них есть только один трудный маршрут для возвращения – тот, что показан в хорошем старом фильме «Проверка на дорогах».
Мне скажут: разве не в такой же ситуации родился великий церковный раскол? И разве не стал он тяжелейшей трагедией для нашей Церкви? Полагаю, не будет у нас ничего столь же масштабного. Слишком многие видят в поведении диомидовцев ту самую «стрельбу в спину», нападение на собственный штаб.
Но глубинная причина диомидовщины, действительно, та же, что и в XVII столетии. Вернее, тот же самый наследственный недуг — на протяжении многих столетий он подгрызает русский дух. Это присущее какой-то части нашего народа, в большинстве своем абсолютно здорового, своевольное начетничество. Порченая голова, приобретя немногое от книжной мудрости, дальше хочет жить одним своим разумением, никого не слушая и никого, подавно, не слушаясь. Потому-то и лидеры старообрядчества привели его к десяткам микрорасколов, в результате чего выросло полным-полно самостоятельных «согласий» и «толков»… И нынче восстал древний недуг своевольного начетничества, чтобы вновь мучить народ и Церковь. Ну да вряд ли он так разгуляется, как бывало прежде.
Мне не раз приходилось слышать: священноначалие «зажралось», оно вылизывает подхвостье у «кремлинов», там не осталось ничего святого, все продано и предано, ни о православии, ни о русских уже и мысли нет. И т.д. и т.п., на дворе кол, на колу мочало. Вот, дескать, нашелся один честный мужик, будет бороться за наших, за русских.
Ну да. Конечно. Разумеется.
Я вспоминаю, как задевали в конце 80-х коллективное народное сознание привилегии партийной номенклатуры. И с каким восторгом встречены были обличительные слова Бориса Николаевича Ельцина: отобрать привилегии, вычистить ряды! И еще, кажется, надо было восстановить что-то неподдельно ленинское… Ельцин победил. И Диомиду публицисты, вроде Солдатова, прочат сногсшибательную карьеру – в случае, если «конкордат» (словечко-то какое стильное!) Церкви и Кремля ослабнет… Дескать, возвысится как вождь духовной оппозиции. Сейчас, через много лет, выход Ельцина в ферзи видится хорошо разыгранной многоходовой комбинацией, по ходу которой тоже выращивался «лидер духовной оппозиции»… Только вот кто его выращивал? Ох, не те, кому нужен честный мужик, собирающийся горой стоять за наших, за русских.
Скажем честно, многих задевает относительное материальное благополучие церковной иерархии, многие хотели бы «раздеть» Церковь, сделать ее подобием ордена нищенствующих монахов. И мало кто задумывается, на каком уровне нищенствующие монахи сохранят свое влияние в стране… Ну да это так, к слову. Речь о другом. Не выйдет ли так, что умные лукавые люди раскрутят проект «Ельцин-2», подводя мину под твердыню Церкви? А? Проводя точно такие же гамбиты под точно таким же соусом…
Ведь тот, кого двигают по клеткам, может не осознавать, кто именно двигает его. И быть тем самым «честным мужиком», которого крепко разозлили тонкие специалисты. А в состоянии гнева так легко получить поводок на шею! Сам не заметишь, как он там материализуется…
Очень не хотелось бы такого.
Лучше бы покаяние. Лучше бы примирение. Ведь мы все еще свои.
Дмитрий Володихин, Москва
с разрешения для Uaoc.Net ©
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fr.Yevhen @ 9:35,
, links to this post
Визнання Голодомору геноцидом розсердить Росію
вівторок, 1 липня 2008 р.
У новій резолюції ООН стосовно Голодомору 1932-33 років швидше за все не буде згадки про геноцид українського народу. Про це заявив президент Світового конгресу українців Аскольд Лозинський. В інтерв’ю Бі-Бі-Сі Лозинський пояснив це неготовністю парламентів багатьох країн прийняти відповідні резолюції.
За словами Лозинського, Великобританія разом зі Сполученими Штатами, Німеччиною і Росією належить до країн, які поки не готові визнати Голодомор актом геноциду проти українського народу.
А тому, на думку Лозинського, нова резолюція ООН з Голодомору, яку повинні прийняти на Генеральній асамблеї ООН у вересні, швидше за все, не міститиме згадки про геноцид.
“Швидше за все, резолюція ООН не міститиме слова геноцид у зв’язку з тим, що Британія і інші країни не готові під цим підписатися. Але буде згадка про вшанування пам’яті жертв Голодомору, буде вказано, що це був Голодомор, що це було штучно нав’язаний злочин проти людства” - сказав Лозинський.
За словами президента Світового конгресу українців, саме політична кон’юнктура заважає багатьом державам назвати голодомор геноцидом українського народу.
“Це політична кон’юнктура, яка пов’язана з Росією. Тому для багатьох країн, які не приймають резолюцію, це обумовлено тим, що це розсердить Росію. Проте фактично останні десять років відкрилося стільки документів, і ці нові архівні матеріали сьогодні доступніші”, - сказав Лозинський.
За матеріалами Українська правда
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fr.Yevhen @ 0:58,
, links to this post
НГ: Від Москви-ріки до дніпровської купелі
В суботу зранку до Кутаф'євої вежі Кремля сходилися православні священики. Одночасно з цим на сусідній Воздвиженці у поті чола працювали даїшники, розчищаючи за допомогою евакуаторів вулицю від припаркованих автомобілів, пише Независимая газета.
Ці дві, здавалося б, за випадковим збігом обставин синхронізовані дії були пов’язані між собою ім’ям Володимира Путіна. Опівдні в Державному Кремлівському палаці прем’єр разом з патріархом Московським і всієї Русі Алексієм II повинен був слухати концерт, присвячений 1020-літтю Хрещення Русі, а через три години в Будинку прийомів уряду на Воздвиженці зустрічатися з українською колегою Юлією Тимошенко, щоб обговорити двостороннє економічне співробітництво. Концерт, присвячений святкуванню 1020-ліття Хрещення Русі, вінчав Архієрейський собор. Неабияк стомлений суперечками про майбутнє православ’я в Росії і світі, керівний склад Російської православної церкви (РПЦ) малими групами чинно простував з боку Манежної площі до Кутаф'євої вежі. Японські туристи були в захваті від такої концентрації православ’я – ряс, борід, золотих хрестів на масивних золотих ланцюгах. Не гаючи часу, вони розчохлювали відеокамери і фотоапарати. У розумінні інтуристів цей тур, безумовно, вдався.
З ще більшим захопленням вони напевно сфотографували б Володимира Путіна і Алексія II, проте в Державний Кремлівський палац, де це можна було б зробити, пропускали виключно за спецпропусками і квитками. Музикантів, співаків і хористів проводили службовим входом за окремими списками. Не минули металошукачів Патріарший хор храму Христа Спасителя з регентом Іллєю Толмачовим на чолі, дитячий хор Преображення, народний артист СРСР Юрій Башмет, який згідно з програмою, мав виконувати разом з камерним ансамблем Солісти Москви Анданте кантабіле для альта і струнних.
Початок концерту був призначений на 12 годину. Путін з’явився приблизно з 20-хвилинним запізненням. Залом прокотилася майже футбольна хвиля вставання. Зірвалися радісні аплодисменти, супроводжуючи прем’єра до місця в першому ряді. Патріархові не аплодували – не личить, але і без цього зал, що знову встав з крісел, тріпотів у пошані. Алексій II пройшов до трибуни на сцені. Пролунали і замовкли церковні гімни під склепіннями колишньої центральної обителі атеїзму – палацу, спеціально спорудженого для проведення з’їздів тієї партії, яка згідно зі статутом і програмою в Бога не вірила.
Патріарх говорив проникливо, звернувшись спочатку до Путіна, а потім вже до всіх інших – про святого благовірного і рівноапостольного князя Володимира, що хрестив свій народ в київській купелі, про десятиліття богоборства і мучеництва, пережитих Православною церквою після жовтня 1917 року. І знову – про матір російських міст – богозбережений Київ, недвозначно натякаючи на нехороші віяння та ідеологічні обмани нинішнього століття.
Київський акцент звучав не випадково. Святкування 1020-ліття Хрещення Русі затіяли навмисно, як асиметрична відповідь діям українського президента Віктора Ющенка, який намагається відірвати від РПЦ її українські єпархії. У Москві вважають ці кроки Ющенка недружніми, такими, що зачіпають не тільки духовні справи, але і такі, що впливають на геополітичну ситуацію в Росії. Тому і організували святкування в Москві, щоб продемонструвати трансграничну єдність РПЦ і вірність православній вірі. Святу справу, розпочату київським князем Володимиром Червоне Сонечко, в наші дні покликаний продовжити інший Володимир – із земель московських. "Православ’я невід’ємно пов’язало долі народів Росії, України і Білорусії. У нас спільні цінності і єдиний духовний шлях, початок якому був покладений у дніпровської купелі. І це безцінне багатство ми зобов’язані берегти", – сказав Путін. І лише після цього почався концерт.
А вже через декілька годин у Путіна була можливість торкнутися болючої теми на зустрічі з українським прем’єром Юлією Тимошенко. Вона приїхала до Москви під приводом поспілкуватися з Путіним у форматі співголів двосторонньої міжурядової комісії з торговельно-економічної співпраці. Проте повістка зустрічі не обмежувалася нафтою, газом, рейдерськими захопленнями російського бізнесу на Україні, долею Чорноморського флоту і т.п. На українському горизонті видніються президентські вибори, і в боротьбі за електорат Тимошенко прагне при будь-якій слушній нагоді продемонструвати, на зло Ющенку, вміння вести конструктивний діалог з Москвою. Принципово важливо для неї показати, що запевнення про абсолютно нову динаміку російсько-української співпраці не порожні слова. І над 11 пріоритетами партнерства, прийнятими з її подачі два місяці тому, йде методична робота.
Що стосується Путіна, то для нього Тимошенко хай далеко не завжди зручний і прогнозований, але єдиний партнер для переговорів, у якого є реальні шанси перемогти на майбутніх президентських виборах в Україні. Ще не факт, що в Москві остаточно визначилися, на кого з потенційних претендентів на посаду глави української держави ставити, проте Тимошенко підіграють і заради підтримки її політичного реноме готові йти на поступки. Зокрема, одним із підсумків суботніх переговорів стала згода російської сторони натиснути на середньоазіатські держави, щоб вони не поспішали до переходу на світові ціни. "Саме середньоазіатський газ постачається на Україну", – пояснив логіку цього рішення Путін на підсумковій прес-конференції. Українські журналісти попросили у російського прем’єра поради для Тимошенко на випадок, якщо вона виставить свою кандидатуру на президентських виборах. "Юлія Володимирівна самодостатній, ефективний і популярний в своїй країні політик. Ні чиїх порад вона не потребує", – зазначив Путін. Тимошенко слухала це визнання з переможною посмішкою. Візит до Москви точно вдався.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fr.Yevhen @ 0:56,
, links to this post
Туркменістан повернувся до григоріанського календаря
Сьогодні, 1 липня, Туркменістан повернувся до назв місяців за григоріанським календарем й до назв днів тижня за іранським календарем, повідомляє ІТАР-ТАРС. Саме так вони називалися весь радянський період історії республіки, поки в серпні 2002 року перший президент Туркменістану - Сапармурат Ніязов (Туркменбаші) - не ввів назви місяців і днів тижня, що відбивали сучасну епоху й історичні особливості країни.
Так, рік починався з місяця Туркменбаші, квітень був названий іменем матері першого президента - Гурбансолтан, листопад - іменем воєначальника Санджара, червень - Огуз - древнє плем’я туркменів, а лютий - Байдаг (прапор) - місяць свята національного прапора. Серед днів тижня виділяється рухгюн - субота - день для читання книги Ніязова Рухнама. Назву цієї книги носив і місяць вересень.
Тепер, відповідно до іранського календаря (сонячної хіджрі) дні тижня будуть називатися Шамбе, Йекшамбе, Душамбе, Сешамбе, Чахаршамбе, Панджшамбе, Джоме починаючи із суботи.
Про намір піти від винаходу Сапармурата Ніязова нинішній президент Туркменістану Гурбангули Бердимухаммедов заявляв ще у квітні.
За матеріалами УНІАН
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fr.Yevhen @ 0:51,
, links to this post
Богослужіння у день всіх святих України
понеділок, 30 червня 2008 р.
29 червня 2008 року, у другу неділю по П’ятидестниці в академічному храмі святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, учителів словянських, було відправлено святкову недільну Літургію, на котрій молитися викладачі та студенти духовної школи. Очолив богослужіння митрофорний протоієрей Ярослав Пиріг, котрому співслужили викладач Академії прот.Євген, та випускник семінарії ієрей Петро.
Після відпусту до пристуніх звернувся зі словом повчення свящ.Євген Заплетнюк, котрий зокрема сказав таке:
Якщо більшість помісних православних Церков мають тенденцію з часом додавати до місяцеслова нових святих поступово, то в нашій церкві взагалі унікальний випадок: вона вся стала на шлях мучеництва та ісповідництва. З часу перших більш-менш потужних рухів за українізацію церкви, та її унезалежнення від усіх інших "римів" початків 20-х років уже минулого століття, в Україні вона була знищена абсолютно. З більше тридцяти архиєреїв не залишилось жодного, за вилюченням тих, хто під страхом за родичів відрікся від Бога, чи просто зійшов з глузду, бо й таке було. Правда їх було небагато. Більшість духовенства було винищено у таборах і розстріляно невідомо де.
Ця неділя - немов нова Пасха утверджує усіх нас у тому, що шлях на котрому ми стоїмо є справді правдивий і угодний Богу. Колись ми вже говорили, що слово мученик - невірно перекладене грецьке слово "мартіріос". У той же час словники подають, що "мартіріос" - це свідок. Тобто, християнські мученики - це свідки Христа. Акцент тут справедливо робиться не на муках людей, бо це лише наслідок. Головне тут - та причина, яка змусила людей жертвувати собою. Це був очевидний факт зустрічі з Богом!
Поки у боротьбі за краще та поважніше місце під сонцем на наших очах оці згадані вже тут три Рими боряться руками українців хто з них більший, ми стаємо новими жервами цих боголюбних "святих отців". Христос один раз і на всі віки залишив заповіт: хто хоче бути першим, хай буде останнім. А тут усе навпаки: за сумнівної якості владу борються люди, які в серці нічого окрім гордині не мають.
А ми, якщо не будемо вчити власної історії не будемо мати не тільки минулого, але й майбутнього. Московський патріарх Тихон, котрий до речі був канонізований нещодавно, довго оманював українців, що дасть їм незалежність. Але не дав. Не встиг. Нашу святу церкву винищили, вирізали, вимордували. Ті, кого "брали" пізніше за інших чекаючи гостей у шкірянках сходили з розуму зі страху за свою рідню. Не за себе, а за власних дітей.
Сам митрополит Василій Липківський був так психічно зломлений, що в останніх своїх записах сумнівався що добре чинив раніше. І це при тому, що цей сивобородий старець, подвижник і великий богослов, на своїх плечах ніс до останнього подиху важкий хрест сповідника незалежної української Церкви. Його розстріляють невідомо де і коли. І тільки симовлічний білий хрест буде сумно стояти пригадуючи про святого старця-мученика.
Знаєте, це для церковних політиків потрібні гучні процеси по канонізації. Тепер вони дають людям "підготуватися" до того факту, що певний персонаж уже незадовго стане їхнім небесним покровителем. Сам Миколай ІІ котрий за цигаркою не раз роздумував над тим чого ж його люд називає "кровавим", і у страшному сні не міг уявити, що через декілька десятків років його будуть величати "Святим Іскупителем Росії". Те саме було з героєм русько-турецької війни Федором Федоровичем Ушаковим, а чекає на святого старця Распутіна і інших подібних діячів. Про їхню cвятість потрібно людям ще розповідати, бо вони її не бачили й не знають.
Мученики від віку за нашу рідну церкву нині залишилися невідомими. Ми не знаємо багато імен. Знаємо, що вся наша земля орошена їхньої кров'ю. Це тому у нас такі добрі землі, що политі вони борцями за волю і славу України. Я й сам колись думав, що москалі нещодавно взяли для себе практику називати нас сектантами, безблагодатними і неканонічними. А ось читав спогади протодиякона Василя Потієнка, згаданого уже митрополита Василія і він напише, що і на них таке казали!
Де ж зараз всі ви, отці преподобні, котрі постійно були сміттям для світу, і мішенню для вояків НКВС? Ви, ті , котрі перетерпіли подібно Христу страждання, знущання і смерть заради нашої кращої долі, дивитеся на нас з висоти райських чертогів і сумно плачете. Плачете за те, що даремно віддали свої життя, і занапастили долі власних дітей через свою віру у Христа. Ви бачили Його таким яким Він був. Ну, а нашому поколінню Христа вже не потрібно.
Ви бачите, що наш бідний нарід за юшку чечевичну, за пару гривень продається і ляхам, і африканцям, і москалям. Ми як той вибраний біблійський народ стали рабами у всього світу. У нас вже немає тієї віри і тієї надії ні усебе ні у Господа, що була у вас. Ми шукаємо усюди користі, грошей, посад і похвал. Ви пишаємося своєю освітою, забуваючи, що Христос обрав вас як рибалок колись - простими і чистими як діти. Ми гордимося коштовністю своїх храмів, не пам'ятаючи, що ваші чисті і непорочні душі - більший скарб понад усе. І сьогодні ми утікаємо від найменших терпінь, не бачачи ваше наслідування Хреста навіть до Голгофи.
Але ми знаємо, що ваша любов до усіх нас і нині не перестає. Ви, насолоджуючись оселями небесними, є нашими добрими заступниками перед Божим престолом. Ваші мученицькі вінці стали для вас ключами до райських осель швидше, аніж вам дозволили увійти туди законники і фарисеї, ваші убивці.
Просимо і благаємо вас нині. Дайте нам хоч краплю вашої ревності до Церкви, і любові до Христа. Ну, а ми, вашими молитвами будемо продовжувати ваші починання, ведучи наш бідний і простий нарід до Бога минуючи трони Москви, Ватикану та Стамбулу, бо з нами Бог, який не в силі, а - в правді! Амінь!
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fr.Yevhen @ 5:01,
, links to this post